С. Захарин: как измерять качество высшего образования
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021 – 2023), доктор экономических наук, профессор.
Останніми роками багато розмовляти про якість вищої освіти стало модою. Інколи здається, що говоріння про цю якість дехто вважає ознакою освіченості та вихованості, а тому майже бездумно вживає необхідні слова та словосполучення. Численні «агенти змін», «борці за якість вищої освіти», «провідники європейських цінностей», «експерти та експертки з якості» доволі швидко створили власну субкультуру, тим самим монополізувавши розуміння та тлумачення категорій добра і зла стосовно системи вищої освіти.
На жаль, нечасто вдається прочитати або почути про суттєве – модернізацію змісту вищої освіти, впроваджені методи активного пізнання, новітнє освітнє обладнання, навчальні екскурсії, справжні (а не удавані) наукові дослідження, що виконані студентами.
Директори інститутів, декани факультетів, завідувачі кафедр, начальники навчальних відділів майже не цікавляться, що саме викладач розказує студентам, наскільки майстерно він це робить, чи правильно обирає темп навчання, чи не нудно студентам на заняттях, наскільки різноманітними й адекватними є методи, що використовуються в освітньому процесі.
Якість вищої освіти. «Агенти змін» судять про неї на підставі якихось папірців, у які старанно записані «правильні» слова про певні гасла та ритуали. «Правильні» – тобто такі, що заохочуються та схвалюються «борцями за якість вищої освіти», і не всіма, а лише тими, які допущені до ухвалення рішення щодо акредитації.
Автор цих рядків уже викладав власне бачення окремих проблем підтримки якості вищої освіти.
У суспільстві (і на рівні законів, і на рівні наукового пізнання, і на рівні експертного середовища) немає єдиного розуміння понять «якість освіти» і «якість освітніх послуг».
На сайті Міністерства освіти і науки України наведено таке визначення: «Якість освіти – комплекс характеристик освітнього процесу, що визначають послідовне та практично ефективне формування компетентності та професійної свідомості. Це певний рівень знань і вмінь, розумового, фізичного й морального розвитку, якого досягли випускники освітнього закладу відповідно до запланованих цілей навчання і виховання».
У Законі України «Про освіту» зафіксовано таке визначення: «…якість освіти – відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг…».
Закон України «Про вищу освіту» пропонує таке тлумачення: «…якість вищої освіти — відповідність умов провадження освітньої діяльності та результатів навчання вимогам законодавства та стандартам вищої освіти, професійним та/або міжнародним стандартам (за наявності), а також потребам зацікавлених сторін і суспільства, що забезпечується шляхом здійснення процедур внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості…».
Звертаємо увагу, що у процитованій нормі Закону України «Про освіту» акцент зроблено на результатах навчання, а норма Закону України «Про вищу освіту» вказує і на процес (про що свідчать словосполучення «провадження освітньої діяльності» та «здійснення процедур»), і на результат.
Відтак, наведене в Законі України «Про вищу освіту» визначення ґрунтується на більш широкому (розширеному) тлумаченні якості, аніж визначення, що наведене у Законі України «Про освіту».
Неоднозначне розуміння поняття «якість освіти» тягне за собою і неоднозначне розуміння поняття «якість освітньої послуги», а також призводить до суттєвих деформацій при її оцінюванні.
Давайте розбиратися. Якість – це сукупність властивостей, що визначають ступінь придатності певного блага (товару, послуги, процесу) задовольняти певні потреби або бути використаним за призначенням. Цікаво, що ті самі блага можуть бути якісними для одних споживачів і неякісними для інших. Приміром, осетрина «другої свіжості» може бути непридатною до вживання для людей з високими доходами і цілком придатною для небагатих.
Ми оцінюємо товар (і його якість) виключно за споживчими характеристиками, а не за процесом його виготовлення, оскільки до спостереження цього процесу (технології виробництва) просто не допущені.
Оцінювання послуги – принципово інше, оскільки споживачі часто-густо безпосередньо занурені в процес її надання (виробництва). Пацієнт безпосередньо спостерігає за медичними маніпуляціями щодо себе, пасажир має змогу безпосередньо насолодитися роботою транспортного засобу та його екіпажу, турист має змогу зануритися в комфортні умови закладу готельного або ресторанного господарства. Отже, розкрити зміст поняття «якість послуги» значно складніше, оскільки споживачі доволі часто оцінюють не лише результат наданої послуги, а й процес її надання.
Натомість, на мій погляд, ключовим критерієм якості послуги має бути все-таки її результат, а не процес.
Який основний критерій якісної медичної послуги? Пацієнт одужав або суттєво поліпшено стан його здоров’я. Тобто, результат лікування.
Ключовий критерій якісної транспортної послуги – транспортний засіб разом із пасажиром прибув у заздалегідь визначене місце призначення в заздалегідь визначений час. Тобто, результат переміщення.
Якісна туристична послуга – людина отримала всі визначені угодою послуги (проїзд, харчування, проживання, екскурсії), провела час весело, дізналася багато цікавого, відволіклася від робочих буднів, залишилась при цьому жива і здорова і вчасно повернулася до місця проживання. Тобто, сукупність результатів.
Лише в системі вищої освіти з якогось лиха якість послуги оцінюється не за «результатом» (компетентність випускника, його вихованість та здатність працювати за фахом), а за «процесом» (наявність «правильних» папірців, які начебто описують певні процеси, що буцімто впливають на кінцевий результат).
На моє глибоке переконання, якість освітньої послуги у сфері вищої освіти, як і в будь-якій іншій сфері суспільного виробництва, можна оцінити (виміряти) лише після її повного надання, а саме – на основі врахування результату (або сукупності результатів) цієї послуги. Образно кажучи, якісна послуга у сфері вищої освіти – це в першу чергу належний результат (або сукупність результатів), але також і належним чином організований процес, що відповідає визначеним стандартам і нормативам.
У свою чергу, ключовим результатом освітньої послуги у сфері вищої освіти є набуття особою (здобувачем освіти) певних компетентностей, професійних якостей, спеціальних умінь і знань, загального рівня культури. Усе це – здатність до самостійної професійної продуктивної діяльності. Оцінити цю здатність, за великим рахунком, може лише роботодавець – тобто особа, яка до процесу виробництва та споживання освітньої послуги безпосереднього стосунку не мала.
Але в реальному житті все складніше. В Україні функціонує щонайменше три організації, які мають компетенцію перевіряти (або оцінювати) процес надання послуг у сфері вищої освіти – Міністерство освіти і науки України (контролює дотримання ліцензійних вимог), Державна служба якості освіти (контролює виконання освітнього законодавства), юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» (контролює оформлення освітніх програм та здійснює їхню акредитацію). Усі процедури, що застосовуються в реальній практиці, спрямовані на контроль не якості освітньої послуги з точки зору відповідності результату певним очікуванням, а на контроль умов надання цієї послуги.
Цікаво, що обсяг і глибина контролю слабко корелює з реальною якістю. Приміром, юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» розробила багато нормативних документів та методичних матеріалів – як правильно заповнювати папірці, а також куди, коли і як їх подавати. Але, за великим рахунком, заповнення папірців не є гарантією якості. Можна вимагати від університетів заповнення в три рази більшого обсягу папірців, але якість освіти від цього не зміниться.
Наявність «зразкової» акредитації не гарантує, що всі здобувачі освіти стануть файними фахівцями і вихованими особистостями. Наявність «умовної» акредитації не свідчить, що всі здобувачі стануть дурнями і невігласами.
Дуже яскраво цей ефект можна спостерігати на прикладі однієї сумнозвісної київської академії. На фасаді академії, яка є державною організацією (тобто організацією, яка належить платникам податків), повісили банер відверто непристойного змісту, причому без жодних дозволів і погоджень. Толерантність, терпимість, повага до чужих думок, врахування різних «точок зору», елементарна гідність, сумлінне виконання закону, проста вихованість – ці цінності для так званої «спільноти» сумнозвісної академії виявилися порожнім пшиком. Утім, це не заважає академії якимось дивом отримувати «зразкові» акредитації. Ми зайвий раз переконались, що удавана «зразковість» не гарантує високої якості освіти.
Отже, перший висновок: на різних рівнях (законодавчому, методичному, експертному) відсутнє єдине розуміння понять «якість освіти», «якість вищої освіти», «якість освітньої послуги», що створює широке поле для маніпуляцій у сфері оцінювання якості вищої освіти.
Другий висновок: якість вищої освіти не може визначатися та вимірюватися лише через оцінювання інформації про процес, зафіксованій у певних «правильних» папірцях. Адже наявність правильно заповнених «процесних папірців» зовсім не означає, що заклад освіти працює справді якісно.
Третій висновок: якість вищої освіти обов’язково має визначатися з урахуванням кінцевого результату наданих послуг. Цей результат може вимірюватися на основі досягнення певних об’єктивних критеріїв.
Серед таких критеріїв можуть бути:
- частка випускників, які працевлаштовані протягом першого півріччя після закінчення закладу вищої освіти;
- частка випускників, які працевлаштовані за спеціальністю (за фахом) протягом першого півріччя після закінчення закладу вищої освіти;
- обсяг доходу випускників (співвідношення доходу випускників до середнього рівня доходів в економіці);
- частка випускників, які успішно виконали програму «Подвійний диплом»;
- частка здобувачів випускного курсу, які успішно (відмінно, добре, задовільно) склали випусковий іспит (єдиний державний кваліфікаційний іспит);
- частка здобувачів випускного курсу, які відмінно склали випусковий іспит (єдиний державний кваліфікаційний іспит);
- частка здобувачів випускного курсу, які мають міжнародно визнані сертифікати щодо наявності професійних компетенцій;
- частка здобувачів випускного курсу, які мають міжнародно визнані сертифікати щодо рівня володіння іноземною мовою;
- частка здобувачів, які беруть участь у наукових дослідженнях, мають наукові праці та документи про впровадження наукових результатів;
- частка здобувачів, які беруть участь у наукових дослідженнях і мають наукові праці в наукових виданнях категорії «А»;
- частка здобувачів, які беруть участь у наукових дослідженнях і є переможцями міжнародних наукових олімпіад або конкурсів;
- частка здобувачів, які беруть участь у наукових дослідженнях і виконують наукові розробки за госпрозрахунковою тематикою;
- відсутність грубих порушень освітнього законодавства, зафіксованих компетентними державними органами й агенціями з акредитації;
- відсутність фактів порушень академічної доброчесності з боку науково-педагогічних працівників і здобувачів освіти;
- результати репрезентативних анонімних опитувань роботодавців, випускників та здобувачів.
Звісно, зацікавлені фахівці можуть запропонувати і інші показники, за допомогою яких можна вимірювати якість вищої освіти, і які можуть братися до уваги при вирішенні питання щодо акредитації.
Ключова ідея – якість вищої освіти треба вимірювати не завдяки «гарним зв’язкам» і «папірцям», а на основі об’єктивних показників, що характеризують насамперед основні результати.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
