Як навчаються українські діти-біженці у Франції та Польщі

Admin/ 19 января, 2023/ Новости/ 0 комментариев

Понад півмільйона школярів через війну здобувають освіту за кордоном, пише Укрінформ.

Рятуючись від війни, в березні минулого року ми опинились у Франції, де син і донька протягом трьох місяців були учнями інтеграційного класу французької початкової школи. Зрозумівши, що війна не завершиться за кілька місяців і бажаючи бути якнайближче до України, ми переїхали в Польщу.

З вересня діти відвідують польську школу, а в українській навчаються на сімейній формі освіти. І це змога дослідити організацію освітнього процесу в різних країнах та поміркувати, що з цього можна практикувати вдома після Перемоги.

Подпишитесь на email рассылку!

Подписаться

За даними Європейського Союзу (станом на жовтень 2022 року), в школах країн ЄС навчається 517 123 українських учнів-переселенців.

Інтеграція іноземців по-французьки

Очна шкільна освіта обов’язкова для усіх дітей, які живуть на території Франції, тож син-першокласник і донька-четвертокласниця опинилися в інтеграційному класі для іноземців. В одному класі з ними навчалися діти віком 7-10 років із Польщі, Чехії, Молдови, Алжиру, Португалії. Вчителі створювали атмосферу рівності й поваги до культури кожного та індивідуальну освітню траєкторію.

Усі учні вивчали французьку мову та отримували завдання з інших предметів відповідно до свого віку. До того ж, були прикріплені до стандартних класів за віком і долучалися до уроків, що не потребували знання мови, – фізкультури чи малювання.

Як тільки навчилися рахувати, – мали можливість відвідувати уроки математики. Щойно дитина опановує на достатньому рівні мову, її переводять з інтеграційного класу до стандартного. Як правило, це займає рік-два, залежно від здібностей.

У Франції чимало емігрантів із різних країн, система навчання дітей-іноземців вже цілком відпрацьована, – тож поява українських школярів не стала викликом. Учнів готували до появи дітей з України, пояснювали, чому ті опинилися у Франції. Одного дня донька принесла паперовий лист українською, який для неї написала однокласниця через гугл-перекладач. Було дуже приємно.

Рух, відсутність гаджетів та мистецтво «поспішати поволі»

Навчання у молодшій школі триває з 8.30 до 16.30. За цей час учні відвідують всього чотири уроки. (Сумарно з 8 годин робочого дня навчання займає 2 год 20 хв). Із 11.45 до 13.30 – перерва. У цей час учні обідають та грають у спортивні ігри на свіжому повітрі.

Середа, субота і неділя – вихідні. Все відбувається дуже повільно і розслаблено, як для українців. У тижневому розкладі всього один урок фізкультури. Здавалося б, це катастрофічно мало, але щоденні ігри на свіжому повітрі це компенсують.

Дітей, які грають на перерві у відеоігри, тут не побачиш, адже смартфони-планшети категорично заборонені. (Не впевнена, що місцеві учні початкової школи їх взагалі мають). А от скакалки, м’ячики, бадмінтон, настільні ігри – це вітається. Здивувало, що ігри діти організовують собі самостійно, без допомоги дорослих. Класні керівники в обід відпочивають окремо, лишаючи всіх підопічних під наглядом одного чергового вчителя.

На фізкультурі може бути танцювальний флешмоб, урок медитації та навіть турнір із «квідичу» – казкової гри з чарівного світу Гаррі Поттера. (Звісно ж, діти не літають на мітлах, гра радше нагадує регбі). Словом, французька школа в нашому особистому рейтингу посіла перше місце із забезпечення дітям рухової активності.

Аскетизм освітнього простору

Порівняно з українськими класами НУШ (Нової Української Школи) французькі класні кімнати вражають аскетизмом: тут немає смартдошок, ноутбуків, принтерів та іншої сучасної техніки. Є звичайна дошка, крейда, мотузка з прищіпками, на якій висять дитячі малюнки. Принтер та інша техніка є в кабінеті директора, один клас обладнаний проєктором та екраном для перегляду кінофільмів.

У молодших школярів у рюкзаку два зошити на всі предмети й пенал. Класичних зошитів у лінію та клітинку тут немає, і перевірки зошитів теж. Замість прописів учні мають пластикові дощечки й маркери. Замість підручників – порожні теки з файлами. Туди вкладають роздруківки від учителя: тексти пісень, математичні розмальовки, кросворди, тексти для уроку читання тощо.

Варто зауважити, що в українській програмі НУШ також передбачено теку з файлами – так зване портфоліо учня. Їх виготовляли батьки за шаблонами, – вклеюючи фото дитини та відомості про її інтереси. Ці теки весь рік зберігались у школі, поповнюючись малюнками та виконаними тестовими завданнями. Але французький аналог мені видається функціональнішим.

Щоденники й оцінки відсутні, про успішність учня батьки дізнаються наприкінці семестру. Документ нагадує свідоцтво досягнень НУШ і містить розгорнуту інформацію про здобуті навички.

Чому французькі педагоги готові вчитися в українців?

Попри те, що система інтеграції іноземців знаходиться на високому рівні, у школах не розвинена система інклюзивних класів. Коли я розповідала про те, що в Україні до війни мій син з дислексією та діти з іншими особливостями мали змогу навчатися у звичайному класі на умовах інклюзії, мати асистента та заняття з логопедом, не відвідуючи спецшколу, — директорка була дуже здивована і зауважила, що французи повинні вивчати педагогічний досвід українців.

Також у молодшій школі не передбачено вивчення англійської мови та інформатики. На мою думку, це недолік освіти. Вчителів вражало те, що донька намагається говорити з ними англійською.

Ввічливість та повага до приватності

За моїми спостереженнями, учні та вчителі французької школи не знають, що таке перевтома. І не тільки тому, що не мають паперової роботи стільки, як їхні українські колеги, а й завдяки особливій атмосфері, що панує у школі. Батьки навчають дітей простих правил ввічливості: посміхатися, вітатися, дякувати й бажати гарного дня кожному – вчителю, директору, прибиральнику, регулювальнику, який контролює рух транспорту біля школи, двірнику. Такі прості речі, але вони створюють радісну і привітну атмосферу, в якій комфортно навчатися і працювати.

А ще у французьких школах немає батьківських комітетів, шкільних чатів, сайту і сторінок школи у соцмережах, фотозвітів для керівництва (фотографувати дітей і поширювати знімки заборонено). Якщо потрібно поспілкуватися щодо поведінки чи успішності дитини, – батьки отримують паперовий лист-запрошення з датою відвідин. Спілкування відбувається виключно в робочий час.

Тож мій висновок: сучасна школа розвиненої європейської країни може існувати в умовах простоти, аскетизму, без багатьох речей, які у нас видаються обов’язковою матеріальною базою для якісного навчання. І це працює! Особливо, якщо зосередитись на доброзичливому вихованні. В умовах повоєнного відновлення шкіл цей досвід може бути цінним.

Польська школа: особливості навчання та пошуки взаєморозуміння

Освітня система цієї країни максимально подібна до української, що дає змогу мінімізувати освітні втрати. У Польщі навчається близько 200 тисяч українських школярів, які стали вимушеними переселенцями. Емігрантів з усього світу в країні не багато, тож діти одразу потрапили в моноетнічне польське середовище. Хоч у місті є школи з адаптаційними класами для українців, але я свідомо вирішила, що нам це не потрібно.

Іноземці, які навчаються в польських класах, мають шість годин додаткових уроків польської мови і вже за два-три місяці починають впевнено говорити. Як показує досвід, якщо в класі троє і більше українців, вони утворюють свій маленький гурт і повільніше вивчають мову та адаптуються до реалій нової країни.

Усі підручники та друковані зошити учням забезпечує школа. Класні кімнати вразили простотою: без штор, вазонів, прикрас, з найпростішими меблями. Але смартдошка, проєктор, ноутбук у вчителя є. Навчання починається рано — о 7.30. Діти мають 5-6 уроків і короткі перерви по 5, 10, 20 хвилин.

У молодшій школі немає розкладу уроків. Усі предмети, окрім англійської, фізкультури, звуться «edukacja wczesnoszk» («початкова освіта») і включають читання, письмо, математику, малювання, працю, природознавство, співи. Є програма, яку клас опановує, але вчитель сам визначає скільки часу яким наукам приділяти.

Рухова активність учнів старших класів забезпечується щоденними уроками фізкультури, молодших – спортом та рухливими іграми на подвір’ї. Окремий необов’язковий предмет — «релігія». За моїми спостереженнями, українські родини відмовляються від цього курсу, хоч би скільки років вони мешкали у країні.

У польських школах, так само як і в багатьох українських, працює психолог та логопед, до того ж, розвинена система інклюзивного навчання.

За потреби можна звернутися до «педагогічної порадні» – аналога українських ІРЦ ( інклюзивно-ресурсних центрів) і в найкоротший термін отримати необхідну дитині з ООП (особливими освітніми потребами) підтримку фахівців.

Деякі вчителі одразу висувають до українських учнів такі само вимоги, як і до польських, тому в перші місяці може бути доволі непросто. Дехто дозволяє українцям користуватися онлайн-перекладачем чи дає більше часу на виконання завдань. Часом у місцевих дітей це викликає відчуття несправедливості, адже особисті гаджети в школі заборонені.

У старшій школі в учнів можуть виникнути дискусії щодо Волинської різанини, операції «Вісла» та інших складних моментів спільної історії. Щоденні новини, як то падіння ракет у Пшеводуві 22 листопада, також збурили шквал емоцій і потребували обговорення.

Словом, атмосфера у класі залежить від уміння вчителів пояснити важливість порозуміння тут і тепер та готовності модерувати конфліктні ситуації. На щастя, польські вчителі, з якими нам доводилося мати справу, були готові до співпраці та вирішували учнівські конфлікти в найкоротший термін.

Медичних довідок не просять надавати

Комунікація між школою та батьками здійснюється через систему електронного журналу. В особистому кабінеті можна переглянути розклад уроків, домашні завдання, повідомлення від вчителя про екскурсії, свята, зміни в розкладі, скасування уроків. Якщо дитина відсутня на уроках, батьки мають обґрунтувати це повідомленням учителю. Медичних довідок тут не просять надавати ні на початку навчального року, ні у випадку хвороби.

Система оцінювання здійснюється за 6-бальною шкалою, як у молодшій, так і в старшій школі. Поляки не вважають, що оцінки – пережиток минулого чи джерело психологічних травм для дитини. І, на відміну від українських колег, не змушені витрачати час, заповнюючи детальні «свідоцтва досягнень» з оцінюванням за 60-ма показниками для кожного з 35 учнів класу.

Оцінки – інформація конфіденційна, але завдяки спеціальним діаграмам можна довідатись загальний рівень успішності класу у відсотках. Батькам відомо, який відсоток учнів має певну оцінку і, відповідно, де в діаграмі успішності знаходиться дитина. Також можна простежити річну динаміку оцінок. Це дуже зручно і дає змогу ефективніше контролювати рівень успішності учня і вчасно його корегувати.

Цей досвід, на мою думку, варто запозичити. І це не складно реалізувати – лише трішки вдосконалити вже наявну програму «Єдина школа» і навчити нею користуватися всіх учасників освітнього процесу. При комплексному підході можна за рік-два повністю відмовитися від надокучливих батьківських чатів у Viber.

Інтеграція мови й літератури

Навчання у двох школах не стало для моїх дітей тягарем, адже список предметів і програми в Польщі й Україні мають чимало спільного. У п’ятому класі в доньки — та ж англійська мова, математика, інформатика, біологія, географія. Додатково вчимо тільки окремі теми, які не дублюються. А також українську мову, літературу та вступ до історії України і громадянської освіти.

На окрему увагу заслуговує мовно-літературний курс. Якщо в Україні маємо три предмети – українська мова, українська та зарубіжна література, то тут один інтегрований курс польської мови, де діти вивчають твори польських та зарубіжних письменників, виконують письмові вправи з граматики, пишуть есе тощо.

Цей досвід свідчить про те, що інтегровані мовно-літературні курси, які викликають настороженість в Україні, – не так страшно, як видається. Принаймні в Польщі вони не впливають на освіченість, ступінь патріотизму та громадянських компетентностей учнів.

Курс історії для 5 класу нагадує предмет «всесвітня історія» для 6 класу. Діти вивчають історію давніх цивілізацій: Греції, Риму, країн Африки та Азії і отримують багато творчих завдань. Намалювати римського легіонера, пояснити афоризми, що стали основою римського права, виголосити промову, перевтілившись в улюбленого грецького бога, тощо.

Також перевагою польської освіти вважаю те, що малювання, праця і музика – тут досі окремі повноцінні предмети. В Україні ж вивчають інтегрований курс «мистецтво», а уроки праці досі проводять окремо для хлопців і дівчат.

На уроках музики в польській школі діти співають, вчаться грати на музичних інструментах, імпровізують. Пластикова блок-флейта і нотний зошит – обов’язково є в шкільному ранці кожного, і кожен може зіграти прості мелодії. Це сприяє всебічному розвитку учнів. На уроках праці хлопці та дівчата разом майструють саморобки, готують, вивчають властивості деревини, металу, тканини. Відсутність стереотипів щодо чоловічої і жіночої праці — те, чого бракує українській школі.

Подвійне навантаження і спосіб залишатися українцями

Війна – серйозний виклик для української системи освіти в цілому та для кожної родини, в якій є діти-школярі. Що довше війна триватиме, то серйознішою може стати освітня криза. Українські педагоги працюють незважаючи ні на що, і продовжують забезпечувати доступ до освіти дітям там, де це можливо, очно чи дистанційно.

Реформа НУШ, яка так чудово стартувала у 2018 році, позбавлена фінансування, а цьогорічні п’ятикласники — єдині, хто не має паперових підручників. У МОН не створено єдиної системи перезарахування оцінок, щоб діти, котрі поєднують навчання в українській та закордонній школі, могли зосередитись на блоці «історія-мова-література» і не складали двічі тести з фізкультури чи малювання.

Все, про що варто дбати нині, – мінімізація освітніх втрат. Важливо не втрачати час і не сподіватися, що вдасться швидко компенсувати їх в повоєнному майбутньому.

Дві школи – це подвійне навантаження. Так не може тривати роками. Нині зв'язок із рідною школою для українських дітей – це спосіб залишитись українцями.

Серед здобутого в умовах вимушеної еміграції досвіду іноземних шкіл є багато того, що можна було б запровадити в Україні. До того ж, це не завжди потребує значного фінансування чи змін на рівні законодавства. Після Перемоги на нас чекає відбудова і реформування освіти, а закордонний досвід допоможе розвитку України.

Наталка ШАМАНОВА

Фото авторки

Оставить комментарий